Отже, 2018 рік для футбольної збірної України залишився в минулому. За цей час команда Андрія Шевченка провела десять матчів, з яких поступилася лише в одному. Але сталося це тоді, коли головне завдання було виконане і результат нашу збірну зовсім не цікавив.

Певною мірою, цей рік для збірної України був перехідним. Ми не потрапили на чемпіонат світу і спостерігали за ним по телевізору. Аби зовсім не сидіти без діла, команда Шевченка провела шість товариських матчів, а восени на допомогу прийшла Ліга націй.

Новий турнір для європейських збірних багатьом припав до смаку. Вже зараз зрозуміло, що в УЄФА не помилилися з форматом. Це однозначно значно цікавіше, ніж численні і безглузді товариські матчі, де замін більше, ніж фолів або кутових. А так чи не в кожній групі і в кожному дивізіоні була своя інтрига, що не згасала до останньої гри. А скільки фіналів ми отримали в заключному турі! Це і фантастичний матч між Швейцарією та Бельгією (5:2), і вольова перемога англійців над хорватами (2:1), і неймовірний порятунок голландців проти Німеччини (2:2).

Але повернемося до збірної України, яка виграла свою групу ще в жовтні. Вона продовжує змінюватися і з ігрової, і з ментальної точок зору. З кожним новим збором вона стає дедалі молодшою командою. Андрій Шевченко довіряє молоді, і в цьому напрямку головний тренер надзвичайно рішучий. Досить сказати, що в товариській грі проти Туреччини у стартовому складі вийшло відразу семеро гравців, які за своїм віком ще можуть виступати за молодіжну команду країни.

З точки зору тактики абсолютно очевидно, що Шевченко вже не зійде з обраного шляху. Збірна України продовжує грати в контроль м'яча, нав'язуючи свою волю суперникам. Так, виходить у неї далеко не завжди, але це вже зовсім не та безідейна і трохи «твердолоба» команда, яка була за часів Михайла Фоменка.

У Шевченка-тренера залишається чимало скептиків. Існує думка, що українські футболісти просто не здатні грати в атакувальний футбол. Після невдалих матчів скептичні голоси звучать досить голосно. Але і в цьому питанні Шевченко демонструє впертість. Він не відмовився від своїх ідей в жодному матчі, хоча перехід на новий лад дається досить непросто.

Але продовжувати грати по-старому — це шлях в нікуди. По-перше, Шевченко намагається не відставати від тенденцій світового футболу. По-друге, у нинішнього покоління українських футболістів є все, щоб грати саме так. Візьміть Ярмоленка і Коноплянку, які в збірній скоро будуть вважатися ветеранами. Подивіться на молодь — Зінченка, Циганкова, Шапаренка, Миколенка, Луніна. А як розкрився в чемпіонаті Бельгії Малиновський, який буквально за рік став лідером збірної. Той самий Марлос провів за збірну України лише перший повноцінний рік. Але ж є ще Матвієнко, Бурда і Яремчук, які помітно додали в цьому році.

Загалом, 2018 рік не витрачений даремно. Ми спостерігаємо за будівництвом нової команди, але в той же час вона домоглася непоганого спортивного результату. Однак наступний рік буде значно відповідальнішим. Попереду відбірковий турнір Євро-2020, жеребкування якого відбудеться на початку грудня. Скоро ми дізнаємося суперників по відбірковій групі, де потрібно фінішувати на першому або другому місцях. Перші матчі відбіркового турніру відбудуться вже в березні, заключні — в листопаді...

Андрій ЮЩЕНКО